Архив за месяц: Декабрь 2015

Стандарт ISO 26000 – основа стратегии устойчивого развития на период до 2030 года

В конце сентября 2015 года на саммите по устойчивому развитию Организации Объединенных Наций мировые лидеры утвердили Повестку устойчивого развития на период до 2030 года. Этот документ, который вступил в силу в январе 2016 года, включает в себя 17 целей устойчивого развития (ЦУР), направленных на искоренение бедности, борьбу с неравенством и несправедливостью, а также противодействие последствиям изменения климата. По сути, новый документ представляет собой набор целей, задач и показателей, которые государства-члены ООН должны будут учитывать при создании своих программ и политических стратегий в течение ближайших 15 лет.
Не последнюю роль в ходе данной деятельности будут играть и различные релевантные стандарты. Одним из таких документов является международный добровольный стандарт на основе консенсуса ISO26000:2010 “Руководство по социальной ответственности”, который охватывает такие темы и вопросы, как обеспечение соблюдения прав человека, защита потребителей и окружающей среды, добросовестная практика трудовых отношений, вовлечение общественности в обсуждение различных проектов, продвижение принципов равных возможностей и не дискриминации.
В тексте ISO 26000 содержатся руководящие принципы, с помощью которых предприятия и организации могут оптимизировать свои бизнес-модели и технологические процессы для повышения социальной ответственности, дополняя другие существующие инструменты и инициативы. Составители документа разъясняют суть социальной ответственности и помогают различным организациям перейти от теории к практике, используя при этом передовой опыт со всего мира.
Следует отметить, что термины “устойчивое развитие” и “социальная ответственность” часто используются как синонимы. Тем не менее, устойчивое развитие относится скорее к экономическим, социальным и экологическим целям общества, в то время, как социальная ответственность относится к ответственности организации перед обществом и окружающей средой. Таким образом, стратегии в области социальной ответственности являются лишь одной из составляющих более глобальных инициатив в области устойчивого развития.
Чтобы оценить полезность использования ISO 26000 в качестве инструмента при выполнении Повестки устойчивого развития на период до 2030 года, профессора Адриана Розенфельд и Адриана Мартинес-Норма из Национального университета Лухан (Аргентина) провели тематическое исследование. Академическая работа предполагала детальное сравнительное изучение ЦУР и целей, которых можно достичь с помощьюISO 26000. Исследователи пришли к выводу о том, что оба документа разделяют общую цель (содействие устойчивому развитию) и касаются экономических, социальных и экологических аспектов устойчивого развития.
Аргентинские исследователи также полагают, что стремление организаций по всему миру выполнить Повестку устойчивого развития на период до 2030 года будет способствовать распространению стандарта ISO 26000. Это обусловлено тем, что ЦУР предоставляют ценные возможности для продвижения человеческого потенциала. Они подтверждают важность свободы, мира и безопасности, права на развитие и права на достаточный уровень жизни (требования к качеству пищи и воды), обеспечения верховенства закона, гендерного равенства, а также расширения прав и возможностей женщин. Этот подход делает ЦУР похожими на стандарт ISO26000, в котором также говорится о необходимости уважительного отношения к правам человека, обеспечению гендерного равенства и так далее.

Как международные стандарты ISO помогают в борьбе с изменением климата

В начале декабря французская столица оказалась в центре внимания климатологов и экологов со всего мира. В эти дни в Париже проходит 21-ая сессия Конференции сторон Рамочной конвенции Организации Объединенных Наций об изменении климата (РКИК ООН), равно как и 11-ая сессия Совещания сторон Киотского протокола (КП). Участниками мероприятий выступают первые лица большинства стран и территорий, целью которых является поиск возможностей для более эффективного взаимодействия в области замедления глобального потепления и связанных с этим негативных эффектов для мировой экономики. Эти переговоры крайне важны и представляют собой важную возможность для выработки глобального соглашения с целью ограничения глобального потепление до целевого уровня, превышающего доиндустриальный на 2ºС.
Деятельность по уменьшению выбросов парниковых газов (ПГ), а также смягчению негативных эффектов изменения климата и адаптации к новым условиям ведут государственные регулирующие органы, компании и организации по стандартизации. Причем роль последних в создании действительно эффективных инструментов для решения проблемы изменения климата сложно переоценить.
Исполняющий обязанности генерального секретаря Международной организации по стандартизации (ISO) Кевин Мак-Кинли отметил, что международные добровольные стандарты на основе консенсуса способны помочь всем заинтересованным сторонам достичь целей в области устойчивого развития. Эти документы описывают инновационные решения для адаптации к изменению климата, а также поощряют превентивные действия.
По словам Мак-Кинли, к настоящему моменту специалисты ISO подготовили и опубликовали без малого 6 сотен экологических добровольных стандартов, связанных в том числе и с мониторингом изменения климата, количественной оценкой выбросов ПГ и распространением положительного опыта в области управления окружающей средой.
В распоряжении ISO имеются самые разнообразные международные стандарты, способные помочь всем заинтересованным сторонам в поиске решения проблемы изменения климата, а также поддержать усилия развитых и развивающихся стран по отношению к смягчению негативных последствий глобального потепления и адаптации к новым условиям.
Отличным примером является семейство стандартов ISO 14064 “Газы парниковые”, которые помогают коммерческим и некоммерческим организациям осуществить количественную оценку выбросов парниковых газов. Не менее важным является документ ISO 14065:2013 “Газы парниковые – Требования по аккредитации или другим формам признания в адрес организаций, занимающихся валидацией и верификацией парниковых газов”. Еще два важных семейства стандартовISO 14001 “Системы экологического менеджмента” и ISO 50001 “Системы энергетического менеджмента” способствуют распространению передового опыта в области рационального природопользования и применения энергетических ресурсов, соответственно.
При этом для достижения значимых результатов все заинтересованные стороны также должны использовать последовательные и сопоставимые методологии по противодействию изменению климата, что позволит осуществлять эффективный и прозрачный обмен сопоставимыми результатами работы в этом направлении. Упростить это должен готовящийся к публикации стандарт ISO 14080 “Руководство – База для обмена передовой практикой, принципам и руководящими указаниями касательно методологий работы с парниковыми газами”. Он поможет всем заинтересованным сторонам вести разработку новых методологий, а также использовать существующие.
Интересно, что для привлечения внимания к своим проектам в области противодействия изменению климата ISO совместно с Институтом управления парниковыми газами (Greenhouse Gas Management Institute; GHGMI) организовала собственное мероприятие по климатической нейтральности и устойчивости параллельное 21-ой сессии Конференции Сторон РКИК ООН. Целью этого параллельного мероприятия выступает углубление сотрудничества между органами, устанавливающими стандарты, обсуждение пробелов в области стандартизации и информирование заинтересованных сторон.
Заслуживает внимания и тот факт, что организаторы самой 21-ой сессии Конференции Сторон РКИК ООН при подготовке мероприятия использовали стандарт ISO 20121:2012 “Системы менеджмента устойчивости мероприятий – Требования с руководством по использованию”, который определяет требования к системе управления устойчивостью разного рода мероприятий и дает указания для обеспечения соответствия этим требованиям. Этот инструмент охватывает три аспекта устойчивости: экономическую, экологическую и социальную.

Початок режиму вільної торгівлі з ЄС. Які зміни чекають на український бізнес?

З 2016 року розпочнеться нова сторінка торговельних відносин України та Євросоюзу. Глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі між Україною та ЄС відкриває для нашої країни один із найбільших ринків у світі, що майже у сто разів перевищує український, до якого входить двадцять вісім країн та близько півмільярда споживачів.
Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС – це широкомасштабна за змістом торговельна угода, предмет якої виходить далеко за межі лібералізації тарифів. Угода про асоціацію – це насамперед “дорожня карта” для переходу функціонування української економіки на нові стандарти.
Найважливіша зміна, що чекає на Україну з 1 січня 2016 року – це початок виконання Україною зобов’язань, які передбачені Додатками до Угоди про асоціацію.
Варто наголосити, що Угода передбачає чіткі строки, в рамках яких Україна повинна запроваджувати необхідні законодавчі та інституційні зміни, хід та ефективність яких прискіпливо моніторитимуть ЄС та міжнародні донори.
На відміну від режиму торгівлі з Росією, коли кожен новий день може принести нову необґрунтовану заборону, правила торгівлі з ЄС є прогнозованими, а процес гармонізації та адаптації до європейських стандартів відбувається поступово. Проте, як показує досвід, якщо визначити ставку ввізного мита на той чи інший товар не складно, то розібратись та виконати усі вимоги щодо дотримання технічних стандартів чи санітарних і фітосанітарних норм ЄС – завдання не з легких.
Тому далі ми зупинимось більш детально на особливостях нетарифного регулювання.
Status quo у торгівлі з ЄС
До 31 грудня 2015 року до товарів походженням з України застосовується Автономний преференційний торговий режим.
За основу введення преференцій взято домовленості щодо лібералізації доступу до ринку ЄС в рамках Угоди про асоціацію. Зокрема, ввізні мита для експорту товарів на ринок ЄС скасовано на рівні, що передбачений для першого року після запровадження зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
На даному етапі Євросоюз скасував ввізні мита на 94,7% українських промислових та 83,4% сільськогосподарських товарів. Ще 36 позицій агропродукції може експортуватися до ЄС без сплати ввізних мит у рамках тарифної квоти. Імпорт товарів понад встановлену тарифну квоту обкладається митом у звичайному порядку (за базовою ставкою).
Так, на сьогодні повністю вибрані квоти щодо такої продукції, як м’ясо птиці, виноградний і яблучний сік, оброблені томати, мед, а також кукурудза і кукурудзяне борошно, пшениця і пшеничне борошно, ячмінна крупа та борошно. Також практично вибрані квоти на експорт цукру, ячменю та ячмінного борошна, вівса, солоду та пшеничної клейковини.
Крім того, до кінця цього року Україна залишається бенефіціаром режиму Генеральної системи преференцій (ГСП), що передбачає зниження імпортних мит для певних категорій товарів.
Залежно від рівня митних ставок, експортери можуть обирати режим, що є більш вигідним для них в кожному конкретному випадку.
При цьому в рамках експорту обох преференційних режимів товари повинні відповідати правилам походження (тобто бути виробленими або достатньо переробленими на території України).
Документальним підтвердженням походження товарів в рамках Автономного преференційного торговельного режиму є Сертифікат перевезення EUR.1, в рамках ГСП – Сертифікат форми А, що на даному етапі видаються Торгово-промисловою палатою України.
Особливості тарифного регулювання
Щодо торгівлі з ЄС, то в українському суспільстві немає загального розуміння, що Угода про асоціацію стосується всіх і кожного.
Насамперед створення зони вільної торгівлі торкнеться експортерів української продукції, проте масштабна гармонізація законодавства, технічних регламентів, санітарних та фітосанітарних норм стосуватиметься тих, хто продає продукцію навіть виключно на внутрішньому ринку.
Експорт українських товарів до ЄС: фактично з 1 січня 2016 року ставки ввізних мит для українських товарів залишаться на тому ж рівні, що наразі діють у рамках Автономного преференційного торгового режиму. Тобто на рівні, що передбачений для першого року дії Угоди про асоціацію.
Підтвердженням українського походження товарів й надалі слугуватиме сертифікат EUR.1. Проте відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 1142 від 18 листопада 2014 року сертифікат EUR.1 повинен видаватися митними органами.
Даний наказ набуває чинності з того моменту, що й Угода про асоціацію, але не ранiше дня його опублікування. Тобто з 1 січня 2016 року сертифікат EUR.1 повинні видавати митні органи України.
Відповідно до затвердженого (але ще не чинного) наказу, рішення про видачу сертифікату прийматиметься протягом трьох днів, а підтверджуючі документи надаватимуться при першій поставці.
Статус сільськогосподарських товарів, що експортуються до ЄС в рамках тарифних квот, не зміниться. Проте зважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, розмір деяких квот може бути збільшений. Зокрема, тарифні квоти на таку продукцію, як пшениця, м’ясо птиці та консервовані томати, можуть бути розширені. При цьому варто зазначити, що, наприклад, український мед, яблучний та виноградний соки навіть в рамках наявної квоти залишаються конкурентоспроможними на ринку ЄС. Тому в даному випадку навряд чи можна очікувати змін.
Разом з тим виникають питання із застосуванням положень, які втратили актуальність через відтермінування Угоди про асоціацію.
Так, графік скасування вивізного (експортного мита) – Додаток 1-С до Розділу IV Угоди – був би актуальним, якби набрання чинності Угодою про асоціацію відбулося між 01.01.2013 та 15.05.2014. У Додатку 1-С зазначено, що “у разі, якщо Угода не набуде чинності у визначений термін, таблиця має бути перерахована з метою збереження відносної переваги (у тій самій пропорції) порівняно зі зв’язаною у рамках СОТ ставкою вивізного (експортного) мита, яка визначена для кожного періоду”.
Аналогічна ситуація склалась і з Додатком 1-D (спеціальні заходи для вивізного (експортного) мита).
Тому такі питання вимагають додаткових роз’яснень щодо практичних аспектів їхнього застосування з 1 січня 2016 року.
Експорт європейських товарів до України: Угода про асоціацію передбачає “асиметричне” скасування ввізних мит на користь України.
На відміну від ЄС, український ринок не так швидко відкриває свої двері, оскільки тільки невелика частина тарифних ліній буде лібералізована Україною протягом першого року.
В основному перехідний період для України сягає від трьох до десяти років, а для автомобільного сектора – п’ятнадцять років. Водночас ЄС повинен досягти повної лібералізації тарифів протягом семи років.
Така “асиметрія” дозволить українським підприємствам помірно адаптуватись до нових конкурентних умов.
У тарифному графіку України, що міститься у додатках до Розділу IV Угоди про асоціацію, зазначені базові ставки мит та перехідний період для повної лібералізації.
Візьмемо для прикладу код УКТЗЕД 2009 50 10 00 (сік томатний, що містить цукор). Базова ставка мита становить 10%, перехідний період – три роки. Щоб розрахувати ставку ввізного мита з 1 січня 2016 року, необхідно скористатись наступною формулою:
“базова ставка – (базова ставка / (перехідний період + 1))”, тобто з 1 січня 2016 року ставка ввізного мита за кодом УКТЗЕД 2009 50 10 00 становитиме: “10-10/4 = 7,5%”.
Нетарифні бар’єри у торгівлі з ЄС
Незважаючи на автономні торговельні преференції, експорт українських товарів до країн ЄС впав на третину, до позначки близько 35% від загального експорту. В даному контексті насамперед необхідно звернути увагу на той факт, що протягом останнього періоду загальний обсяг українського експорту також впав на третину.
Незважаючи на тарифну лібералізацію, перешкодою для виходу українських товарів на ринок ЄС залишаються саме нетарифні бар’єри. Мається на увазі різниця у технічних регламентах, стандартах, системах оцінки відповідності, системах контролю якості та безпеки продукції, а також в підходах до функціонування ринку як таких.
Так, якщо говорити про промислову продукцію, то, незважаючи на позитивні кроки на шляху до підписання Угоди АСАА (Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів), українські товари поки не можуть бути сертифіковані в Україні для імпорту в ЄС.
Із продуктами харчування ситуація ще складніша. Тут виробник не просто повинен забезпечити відповідність товару певним вимогам щодо якості та безпечності (як у випадку з промисловою продукцією), а відповідні стандарти мають бути запроваджені на рівні держави.
Так, для імпорту до ЄС товарів тваринного походження держава, а паралельно і відповідне підприємство-експортер, повинні отримати дозвіл на експорт такої продукції. На даному етапі Україна отримала дозвіл на експорт більшості з основних позицій продукції тваринного походження, серед яких: м’ясо птиці, риба, м’ясопродукти, яйця та мед. На завершальному етапі – тривала процедура отримання дозволу на експорт молока та молочних продуктів.
Ще одним нетарифним бар’єром, з яким часто стикаються українські виробники на шляху експорту продукції до ЄС, є адміністрування тарифних квот.
Особливо актуально це для тих товарів, щодо яких необхідно отримувати імпортну ліцензію, що її повинен отримувати не український експортер, а європейський імпортер.
Виявити вимоги у сфері технічного, санітарного та фітосанітарного регулювання до товару можна за допомогою Export Helpdesk – онлайн-сервісу, створеного Європейською комісією для надання безкоштовного доступу до інформації стосовно умов експорту до ЄС.
Варто наголосити, що до заходів нетарифного регулювання також можна віднестиприватні стандарти, що діють незалежно від законодавчого регулювання в ЄС та виступають своєрідною “скринькою Пандори” для експортерів і про які не так часто згадують в Україні.
Наприклад, йдеться про необхідність дотримуватися певних соціально-економічних, екологічних та моральних принципів при виробництві товару, для того, щоб мати доступ до полиць окремих супермаркетів.
Супермаркети, усвідомлюючи обсяги реалізації товарів та їхній вплив на споживчі преференції, формують політику сталого розвитку, що спрямована на заохочення справедливих умов торгівлі на всіх її ланцюжках (“chains of trade”). Наприклад, у ЄС стартував проект Supply Change, який має на меті зробити супермаркети більш свідомими у формуванні цінових політик та умов співпраці із постачальниками з країн, що розвиваються.
Виникнення таких приватних стандартів зумовлене так званою “тиранією споживача”, який прагне купувати продукцію, що була виготовлена із дотриманням трудових стандартів, із нанесенням мінімальної шкоди довкіллю і навіть за умови дотримання прав тварин.
Тому ризик існування таких приватних перепон у доступі на ринок ЄС також має бути врахований українськими експортерами.
Оскаржити відповідні дії на міждержавному рівні важко, оскільки stricto sensu вони не є такими, що запроваджені державною, тому вона не може нести відповідальність за дії приватних осіб.
В цілому 2016 рік не має принести українському бізнесу сюрпризів у режимі торгівлі з ЄС, оскільки в цілому правила гри залишаються незмінними, а законодавчі та інституційні зміни – прогнозованими.
Проте для ефективного функціонування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС український бізнес має бути наділений ефективними інструментами для нарощування свого потенціалу та створення “ланцюгів доданої вартості”.
Необхідно змінювати ментальність та звикати до вміння брати на себе відповідальність, оскільки основний принцип, на якому базується ринок ЄС, – це “менше контролю з боку держави – більше відповідальності з боку гравців на ринку”.